Останнім часом все частіше лунають з вуст деяких мешканців нашого міста звинувачення міської влади в тому, що вона не дотримується Закону України “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Зокрема, наполегливо навіюється думка, що влада порушує ст. 17 і 24 вказаного Закону, дозволяючи випускати стерилізованих собак назад на те місце, де вони були виловлені.  Вже неодноразово лунало твердження, що випускати собак назад у місто чомусь не можна. Так, п. Веремчук заявляє наступне:

“… міська влада не збирається виконувати закони України, особливо ст. 24 Закону “Про захист тварин від жорстокого поводження”. Володимир Хомко вважає  загальноєвропейський досвід безповоротнього відлову “антигуманним та антизаконним”, адже ж можна витрачати по 1300 гривень на стерилізацію собаки і уникати звітності у зв’язку з неможливістю перевірити діяльність КАТП.»

Залишимо на совісті дописувача (якщо вона в нього є) інформацію про те, що діяльність КАТП  неможливо перевірити і що стерилізація однієї собаки коштує  1 300  грн., бо це повна маячня, і розглянемо більш детально твердження щодо порушення статей 17 і  24 Закону України “Про захист тварин від жорстокого поводження”.

Отже, беремо статтю 17 - Умертвіння тварин.

«Умертвіння тварин допускається:

  • для одержання господарсько корисної продукції;
  •  для припинення страждань тварин, якщо вони не можуть бути припинені в інший спосіб;
  •  за необхідності умертвіння новонародженого приплоду тварин;
  • при регулюванні чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини;
  • за необхідності умертвіння окремих тварин, які хворі на сказ чи на інше особливо небезпечне захворювання або є носіями особливо небезпечного захворювання;
  • за необхідності оборони від нападу тварини, якщо життя або здоров’я людей знаходиться в небезпеці.»

Інших випадків, за яких законом допускається умертвіння тварин, не передбачено.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження», «домашні тварини – собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною…», а «безпритульні тварини – домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини».

Таким чином, дія п. 4 ст. 17 НЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ на домашніх тварин і на безпритульних тварин як таких, що є домашніми, але залишились без догляду людини, а лише на «диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини». Незрозуміло, яким чином в цьому пункті можна вичитати дозвіл на умертвіння безпритульних тварин…

Тепер беремо статтю 24. Вилов та тимчасова ізоляція домашніх тварин

Згідно ч. 3 статті 24 ЗУ виловлені безпритульні «тимчасово ізольовані домашні тварини протягом семи днів з дня їх вилову повинні бути обстежені і після висновків державної установи ветеринарної медицини про стан здоров’я тварин повертаються власникам…, а в разі виявлення обставин, що можуть загрожувати життю та здоров’ю оточуючих, передаються спеціалізованим організаціям для подальшого лікування чи умертвіння». Отже, умертвіння щодо виловлених безпритульних тварин може застосовуватися ЛИШЕ «в разі виявлення обставин, що можуть загрожувати життю та здоров’ю оточуючих». Проте і в такому разі умертвіння НЕ Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ, і до них може бути застосоване лікування.

Тобто, до тварин можна застосовувати умертвіння в разі виявлення обставин щодо кожної конкретної тварини, які унеможливлюють її лікування і являють загрозу життю та здоров’ю оточуючих. Такі обставини, як і будь-які інші обставини, пов’язані з застосуванням правових норм, мають бути підтверджені компетентними установами або особами, наділеними відповідними повноваженнями. У випадку з встановленням обставин, що загрожують життю та здоров’ю оточуючих, підтвердженням може бути висновок установи ветеринарної медицини про те, що стан здоров’я тварини лікуванню не піддається.

Згідно ч. 9 ст. 24 згаданого ЗУ «якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні». Згідно ч. 10 ст. 29 згаданого ЗУ, «у разі відмови особи, у якої безпритульна тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено».

Згідно ст.. 341 Цивільного кодексу України, «якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної домашньої тварини не буде виявлено її власника, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користування (опікуна – авт..) У разі відмови особи, у якої тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено».

Ч.ч. 9, 10 ст. 24 Закону України «Про захист  тварин від жорстокого поводження», ст. 342 Цивільного кодексу України однозначно визначають власником безпритульної тварини ТЕРИТОРІАЛЬНУ ГРОМАДУ, на території якої її було виявлено.

Ч.ч. 9, 10 ст. 24 Закону України «Про захист  тварин від жорстокого поводження» та ст. 341 Цивільного кодексу України передбачено двомісячний термін на пошук власника безпритульної тварини.

Правовою підставою для здійснення опіки над безпритульною твариною як власністю громади є ст. 24 Закону України «Про захист  тварин від жорстокого поводження» та ст. ст. 180, 340, 341 Цивільного кодексу України. Територіальна громада як власник опікуваної тварини може наділити опікуна повноваженнями з догляду тварини (для чого між ним і органом місцевого самоврядування може бути укладено договір). Закон не накладає обмежень щодо особи, яка може бути опікуном: опікуном може бути як фізична, так і юридична особа, «у якої тварина була на утриманні та в користуванні».

В ст. 24 також говориться: «Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.»

В м. Рівне на даний час юридична особа, на яку органом місцевого самоврядування покладено обов’язок тимчасового утримання безпритульних тварин – це КАТП 1728. Отже, згідно ч. 9, 10 ст. 24 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» та ст. 341 Цивільного кодексу України КАТП 1728 є опікуном виловленої  безпритульної тварини. Отже, КАТП 1728 повинне після тимчасового утримання тварини після стерилізації  повернути її власнику – фізичній особі (громадянину) або юридичній особі, зокрема й територіальній громаді, на території якої її було виловлено. Інакше КАТП 1728 порушило б право власності фізичних та юридичних осіб і вимоги ч. 9, 10 ст. 24 ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження” та ст. 341 Цивільного кодексу України.

3 травня 2012 року рішенням  Рівненської міської ради № 2033  на виконання вимог Закону України „Про захист тварин від жорстокого поводження” була прийнята „Програма регулювання чисельності безпритульних тварин у місті Рівному на 2012 – 2016 роки”. В п. 2 цієї Програми йдеться про наступне : «Після стерилізації та утримання тварини підлягають ідентифікації і можуть бути передані власнику, опікуну або повернуті до місця відлову. Не підлягають відловлюванню тварини, які раніше були простерилізовані і повернуті до попереднього ареалу перебування та візуально ідентифіковані.

Евтаназія безпритульної тварини проводиться в установах ветеринарної медицини або в притулках виключно в разі травми або хвороби, що несумісні з життям, та в разі агресивності, що не підлягає корекції.

Рішення про необхідність евтаназії безпритульної тварини приймає спеціальна комісія, до складу якої обов’язково входять представники громадських організацій (за згодою) та опікун (за наявності).»

Оскільки Програма була прийнята народними депутатами на виконання вимог Закону України „Про захист тварин від жорстокого поводження”, міська влада  в жодному разі НЕ ПОРУШУЄ ЗАКОН, як нам хочуть це довести деякі громадяни, а НЕУХИЛЬНО ЙОГО ДОТРИМУЄТЬСЯ.

Якщо громадянам, які вичитують в законі те, що їм хочеться, замість того, що там насправді є, недостатньо законів України, є ще Європейська конвенція «На захист домашніх тварин»,  до якої Україна приєдналася 6 липня 2011 р.

Згідно п. 5 ст. 1 ч. 1 цієї Конвенції «під безпритульними тваринами маються на увазі домашні тварини, які не мають дому, або перебувають поза межами дому її власника і не перебувають під безпосереднім контролем чи наглядом її власника чи господаря».

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції «ніхто не може завдати домашній тварині болю, страждань чи лиха».

Згідно ст. 12 Конвенції, «якщо сторона вважає, що кількість безпритульних тварин викликає проблеми, вона повинна здійснити відповідні законодавчі і/або адміністративні заходи, щоб скоротити їхню кількість таким шляхом, який не спричиняє надмірного болю, страждань чи лиха». Серед методів такого скорочення п. 6) ст. 12 називає «зменшення неконтрольованого розмноження собак і кішок шляхом їхньої стерилізації». Умертвіння не названо рекомендованим шляхом скорочення кількості безпритульних тварин.

То, може, варто припинити звинувачувати міську владу в тому, що вона порушує закон? Оскільки всі останні роки вона, навпаки, неухильно і послідовно його дотримується.